ЕКОМІТИНГ- РЕКВІЄМ «ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ СЛІД»

(Група учнів)

1-й:        Птахи складають гімн весні,

                Всміхаються до сонця квіти,

                А пам’ять лине в моторошні дні,

                Гудуть жорстокі дзвони квітня.

2-й:        Ти відомий сьогодні кожному –

                Не ім’ям своїм, а бідою.

                Тою вулицею порожньою

                Понад прип’ятською водою…

3-й:        Чорних дат у людства є немало.

                Кожна з них – це міна під прогрес.

                Найстрашніше, що усіх спіткало, -

                Вибух на Чорнобильській АЕС.

4-й:        Чорнобильський вітер по душах мете,

                Чорнобильський пил на роки опадає.

                Годинник життя безупинно іде.

                …Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.

Ведучий:     Так, ту ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть… Сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства: ядерна енергія вийшла з-під контролю. З 25 на 26 квітня 1986 року, о першій години 24 хвилини, на 4 енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух реактора.

Ведуча:                       Під час вибуху у повітря, водойми, на поверхню ґрунтів виділилось 190 тонн радіонуклідів, що призвело до радіаційного забруднення 20% території України, Білорусії, Росії. Всього в Європі виявилось забруднено радіоактивним цезієм 7,5 млн. м² земель.

Ведучий:                    Тільки в Україні від Чорнобильської катастрофи постраждало 3,5 млн. чоловік, з  яких 73 тис. стали інвалідами.

Ведуча:        У ліквідації наслідків аварії було задіяно 600 тис. осіб; багато з них уже померли, велика частина залишилась невиліковно хворими. Ці люди захистили нас.

Ведучий:     І хай пам’ять про них буде вічна, як вічним є щорічне полум’я чорнобильських поминальних свічок.

Ведуча: В пам’ять про знівечену природу, тисячі загиблих людських життів пропонується кожному класу запалити свічку пам’яті.

(Класні керівники запалюють свічки пам’яті)

Ведучий: Для вшанування жертв Чорнобильської катастрофи оголошується «хвилина мовчання».

(Хвилина мовчання)

(Виступ батьків-ліквідаторів)

                               1-й:        Зірвавсь реактор за незриму мить,

                На нашу землю вилилась отрута.

                Чом довелось нам це пережити?

                І за які гріхи така спокута?

2-й:        Чи є надія в нас на майбуття?

                Чи виживемо? За яким законом?

                Бо скільки вже людей пішло з життя,

                Уражених чорнобильським драконом.

3-й:        На щемну рану я не сиплю сіль –

                Вона й без того болісно ятриться.

                Чорнобиль. Чорна хмара. Чорний біль.

                Таке нехай ніде не повториться.

4-й:        Хай стане мир міцнішим у стократ,

                Хай над землею чисте небо буде.

                Чорнобиль – попередження, набат,

                Його уроків людство не забуде.

1-й:        Пам’ятаймо! Земля – не рабиня, а мати.

2-й:        …Сонце – не вітчим наш, а батько.

3-й:        Лісі – наші брати, річки – сестри.

4-й:        Дощі, вітри, сніги – добрі гості.

1-й:        А ми на своїй планеті – не тимчасові мешканці, а мудрі  

          господарі.

Вступна частина відкритого театралізованого засідання суду

у справі «Народ проти атома»

Райцентр Чорнобиль. Ця назва походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки, про який народ склав таку легенду.

                Поблизу села був великий ліс. Одного разу пішла дівчина по гриби. Раптом побачила, що лісом рухається сила-силенна гадюк. Вона кинулась тікать, але несподівано потрапила до глибокої ями, у якій було велике скупчення змій на чолі із змією-царицею. Змії підповзали до великого каменя, що світився, і лизали його. Так зробила і дівчина.

                Коли нарешті вона вибралась із ями, змія-цариця їй сказала: «Відтепер ти розумієш мову всіх трав. Ти почуєш кожну з них і дізнаєшся, яку користь вона приносить людям. Тільки, Боже борони, сказати тобі слово «чорнобиль»! Бо як скажеш це слово – одразу все забудеш».

                З тих пір дівчина чула, як між собою розмовляють рослини. Якось під час збирання трав хтось спитав її, яка трава росте на межах з чорним бадиллям. Дівчина, не довго думаючи, відповіла «чорнобиль». Тільки-но вимовила це слово, як відразу забула все, що чула від дерев та трав. А трава-чорнобиль через це зветься ще забудкою…

                …Люди збудували місто Чорнобиль і забули, що з природою треба жити у злагоді.

                Мало хто згадував про цей вид сивого полину, аж поки 26 квітня 1986 р. над 4-им реактором Чорнобильської АЕС спалахнуло полум’я. Сталася найбільша катастрофа сторіччя.

                …І тоді згадали люди, що у Книзі книг – Біблії – говориься: «… засурмив третій янгол, - і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення тієї зорі «Полин». І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона.» («Об’явлення св. Івана Богослова, гл.8»).

                До трагедії залишилось 15 років.

                А поки що у 1971 р. неподалік від Чорнобиля, невеликого гарного українського містечка, розпочали будівництво потужної атомної електростанції.

(документ за підписом Андропова)

                Та незважаючи на дані недоліки у 1983 р. уже працювали 4 енергоблоки, приступили до будівництва п’ятого. Річне виробництво електроенергії досягло рекордної цифри – 28 мілліардів кіловат-годин. Подібного не спостерігалося за весь час використання атомних електростанцій.

                У весняну ніч з 25 на 26 квітня 1986 року тишу на річці Пріорці з незрозумілих причин порушили собаки, які своїм телепатичним способом наперед дізналися про майбутню біду. Вони вили, скавучали, тоненько дзявкотіли. Люди спросоння нічого не могли второпати. А то рвонув 4-й реактор – остаточно завершилася ера «мирного атома».

                Першими до реактора за тривогою прибули пожежники з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу Володимиром Правиком:

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу –

Володя Правик з воїнством своїм.

                Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 28 чоловік двох караулів затулили її собою. З них 6 чоловік загинуло.

                Із листа В. Правика дружині, травень 1986 р. «Добрий день, дорогі мої… Живу я добре. Посилили нас в інституті-клініці для огляду. Як ви знаєте, тут всі, хто був тоді, так що мені весело, адже мій караул весь при мені. Ходимо, уявляємо вечорами, милуємося… Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться із вікна і, напевно, місяців півтора – два. Такі тут закони. Поки все не обстежать – не випустять… Ти читаєш цього листа і плачеш. Не реба, витри сльози. Все обійшлося добре. Ми ще сто років проживемо. Твій навіки Володя. Твій навіки Володя.»

                Це були перші жертви Чорнобиля… А скільки їх ще поповнило списки?!

О, місто Чорнобиль, що стало з тобою,

Тебе всі бояться, ідуть стороною?

Віками стояв ти кручах похилих,

Там батько, там мати, там рідні могили.

Завжди ти пишався рясними садами,

А зараз стоїш оповитий дротами.

Кругом тебе все поросло бур’янами,

Там атом з урану наніс тобі рани.

Де з Прип’яті рано всміхалося сонце,

Там зараз плутоній, там зараз і стронцій.

Де вітри шептались у листях берези,

Там зараз панує розбурханий цезій.

Там вікна розбиті, поламані двері,

Від дому до дому снують мародери…